🇵🇱 Dzisiaj kilka przemyśleń o pracy wolontariackiej w czasie wojny.
Na tyle na ile to możliwe staramy się być skomunikowani z innymi organizacjami, tak aby choć od czasu do czasu wymienić się informacjami – o tym co dzieje się w Poznaniu, o tym jak organizacje pozarządowe funkcjonują w innych gminach. Jesteśmy trochę „przyspawani” do własnego Punktu i czasami nie wiemy, co dzieje się poza naszym własnym fundacyjnym podwórkiem. Ale kiedy już się czegoś dowiadujemy, to zewsząd na pierwszy plan wybija się ogromne zmęczenie u tych, którzy od początku wojny postanowili działać na rzecz innych. Ogromne zmęczenie fizyczne, idące w parze z wyjątkowym zmęczeniem psychicznym. Zmęczenie fizyczne od przekładania wciąż nowych stosów żywności, chemii, artykułów higienicznych, od segregowania niepoliczonych ilości ubrań. A psychiczne od codziennego przebywania i interakcji z oceanem napływających ludzi. Z noszeniem w środku niepoliczonych historii tych, którzy przeżyli bombardowania, tych, którzy musieli ukrywać się w piwnicach, tych, którzy przez wiele dni czekali na granicy. W nieskończonej kolejce po bezpieczeństwo wraz z własnymi dziećmi, zwierzętami, osobami starszymi. Wyczekiwane rozwiązania systemowe nie nadeszły, a pomoc niejednokrotnie została w rękach obywateli. I jest w ich rękach już od trzech miesięcy. Dlatego chcieliśmy podziękować tym wszystkim, którzy z własnej woli wciąż działają na dworcach, w punktach recepcyjnych, w masowych miejscach noclegowych, a także w małych organizacjach, które działają lokalnie. Nosicie na sobie ciężar wielu istnień, ich bezpieczeństwa oraz dobrostanu. Kłaniamy się wam w pas i pozdrawiamy serdecznie!
Tym samym chcieliśmy podziękować pewnej miłej Ukraince, która swojego czasu przyszła do nas z jeszcze ciepłymi naleśnikami w podzięce za pomoc. Były pyszne, a nam serce urosło i łzy napłynęły do oczu. A wczoraj jedna z ukraińskich Wolontariuszek przygotowała dla wszystkich pyszny tort sernikowy. Dziękujemy! Bo miło jest być zauważonym. Za takie małe przejawy sympatii jesteśmy ogromnie wdzięczni! Bo Wolontariusze to nie maszyny, ani roboty – to ludzie z krwi i kości, mają tylko dodatkowy napęd na turbosprężarkę. Poza tym serce w odpowiednim miejscu.
Pozdrawiamy,
Jacki z Szafy
Ps. A na zdjęciu po pracy jemy tort – oto część naszej dzielnej ekipy!
🇺🇦 Сьогодні кілька думок про волонтерську працю під час війни.
Намагаємося, наскільки це можливо, комунікувати з іншими організаціями, щоб час від часу обмінювалися інформацією – про те, що відбувається в Познані, про те, як функціонують неурядові організації в інших містах. Через велике навантаження ми трохи «прив’язані» до нашого пункту і іноді не знаємо, що відбувається за межами нашого власного подворища. Але коли ми щось дізнаємося з інших організацій – на перший план виходить величезна втома! Втома тих, хто з початку війни вирішив діяти на благо інших. Величезна фізична втома, яка йде рука об руку з надзвичайною розумовою втомою. Фізична втома від переміщення великих об’ємів і важких коробок з їжею, хімією, засобами гігієни та сортування незліченної кількості одягу. Розумова – від емпатії та розуміння, від постійної присутності та взаємодії з океаном приїжджаючих людей. Люди несуть незліченні історії, тих хто пережив бомбардування, обстріли, тих, кому довелося ховатися і жити в підвалах, тих, хто цілими днями чекав на кордоні у нескінченній черзі в безпеку разом із дітьми, домашніми тваринами, людьми похилого віку. Довгоочікувані системні рішення не прийшли, а допомога часто залишалася в руках людей. І це в їхніх руках уже три місяці. Тому висловлюємо подяку всім, хто за власним бажанням все ще працює на вокзалах, у приймальних пунктах, у місцях масового проживання, а також у невеликих організаціях, які діють на місцях. Ви несете тягар багатьох життів, їх безпеки та благополуччя. Вклоняємося Вам і дякуємо Вам щиро!
Тож хочемо подякувати милій українці, яка прийшла до нас з ще теплими млинцями, щоб подякувати за допомогу. Вони були смачні, і наші серця мліли, а на очах виступали сльози. А вчора чарівна пані з українських волонтерів приготувала для всіх смачний торт-сирник. Дякую! Бо приємно бути поміченим. Ми дуже вдячні за такі маленькі вислови вдячності! Бо волонтери – це не машини чи роботи – це люди з плоті та крові, у них є лише додаткова любов, бажання і сили допомагати. Крім того, вони мають величезне серце.
З найкращими побажаннями,
Яцек з шафи
Пс. А на фото після праці ми їмо торт – це частина нашого хороброго колективу!